Надії «Полонинського літа». Фоторепортаж

В селі Верхній Ясенів, Верховинського району, що в Івано-Франківській області, відбувся 26-й традиційний фестиваль «Полонинське літо». Його організатори – облдержадміністрація та місцева влада.

На свято приїхало кілька тисяч людей переважно для того, щоб побачити чудову красу  природи, покуштувати гуцульський банош та придбати вишиванку, ґердани чи інший сувенір, вироблений гуцульськими майстрами. Адже не секрет, що сьогодні вишивкою займаються цілі села. Самі горяни зізнаються, у селах нині шиють і діти, і жінки, і чоловіки. До слова сказати, гуцулам вдалося привезти на свято не лише українські вироби, але й китайські, турецькі, молдавські та румунські. Храму, як кажуть, було на всі смаки і гаманці.

«Люди люблять це свято, бо воно  популяризує  традиції та демонструє здобутки літувальників полонин», - говорить голова Верховинської райдержадміністрації Василь Гондурак. За його словами, на «Полонинське літо» прибули близько 150 народних умільців та майстрів народно-декоративного мистецтва, 28 художніх колективів, територіальні сільські та селищні громади, які на виставкових експозиціях демонстрували свої  уміння в приготуванні  гуцульських страв та народні ремесла. Родзинкою фестивалю став виступ української співачки Наталі Валевської, яка   в оточенні яскравого шоу-балету таки спромоглася на кілька українських пісень.

Втім, головна мета святкування – це відродження забутого вівчарства, яке славило гуцулів бринзою, буцом та іншими продуктами з овечого молока. Нині все це роблять з коров’ячого, бо гуцулам тримати овець стало не вигідно.

«Верховинці тепер тримають худобу. Полонин багато : тисячі гектарів, а овець вирощують одиниці. Причина - дешева продукція, яку  важко збути», - говорить верховинський фермер Іван Семенюх. За його словами, якщо ситуація не змінеться, гуцули відмовляться і від корів. Бо м’ясо здають за 12 грн. за кг, а купляти ковбасу доводиться не дешевше, ніж за 60 грн . Та й ту з усілякими сумнівними добавками. Не меншим злом для гуцулів стало й закриття молокопереробних комбінатів, де колись горяни здавали продукцію без втручання посередників, напряму. Іван Семенюх вважає, що для того, щоб відродити вівчарство на полонинах, людям потрібний матеріальний стимул та заохочення. Лише тоді можна буде побачити овець на їхніх полонинах.

Про ці проблеми знає й місцева влада. Нині вона тішиться тим, що гуцули  таки дочекалися  українських інвесторів. Кажуть вони прийшли з Києва та Харкова. На полонинах інвестори  вкладають майже по одному мільйону гривень.

«Ці два проекти передбачають збільшення поголів’я овець, переробку вовни, виготовлення сиру, бринзи  та інших продуктів», - зауважив голова Верховинської райради Ярослав Кікінчук. За його словами, обидва проекти реалізовують на території Зеленської сільської ради.

Наразі на цих інвесторів  гуцули покладають великі надії, бо на життя , переважно, їм доводиться заробляти  на будівництві та за кордоном. Безробіття, яке сколихнуло в останні роки українські міста, в гірській місцевості вже давно  стало наболілим питанням, яке гостро стоїть у кожній гуцульській родині. Але й там розуміють, що без баноша, бринзи та буцу – важко заманити до себе туристів. Тому страви за прадавніми рецептами гуцули не припиняють виробляти і передають молодому поколінню, як сімейні реліквії.

Тим часом, свято  «Полонинське літо-2011» за багато років незалежності чи не вперше запалило сподівання на те, що  інвестор таки відродить вівчарство, а не стане шпигуном-засланцем з анекдоту, про якого їм, наче символічно,  розповів на святі голова облради Олександр Сич. І, підробивши гуцульську говірку, щоб увійти в довіру селян, чужаки не приватизують сотні гектарів полонин для будівництва приватних садиб та гірськолижних курортів. Принаймні місцева влада обіцяє вже за кілька тижнів продемонструвати по 500 овець на двох полонинах та створені робочі місця на сучасному переробному виробництві, яке замкне складний технологічний цикл розвитку вівчарства у високогірних районах Прикарпаття. Такий розвиток подій вніс би  нову сторінку в історію «Полонинського літа», яке вперше запалило ватру ще у 1968 році.

Ірина Дружук-Макацарія спеціально для «ОстроВ»